ЧИ ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНІ ЕНЕРГЕТИЧНА КРИЗА?

Запуск ринку електричної енергії відбувається в рамках Третього енергопакету ЄС. Це одна із умов співробітництва України та МВФ для отримання макрофінансової допомоги від ЄС у розмірі 500 млн євро в цьому році. Для гравців ринку – це нове «вікно можливостей» та величезні виклики, а чи очікує кінцевого споживача чергова енергетична криза в країні?

 

Прогнозується, що ціни на електричну енергію для непобутових споживачів із запровадженням нової моделі ринку вже протягом найбільшого місяця зростуть на 5-6%. Це підтверджує і офіційна заява Міністра енергетики та вугільної промисловості, який апелює до того, що в Україні тариф як для населення, так і для промисловості у 2-2,7 рази нижче, ніж у сусідніх Білорусії та РФ.

Кабінет Міністрів України на передостанньому засіданні намагався тимчасово врегулювати тариф для населення, який вже на сьогодні, є значно заниженим від ринкового. В першу чергу, утримання тарифу для населення має політичний генезис і пов'язаний із виборами до Верховної Ради, що відбудуться вже цього місяця. Для населення тариф, за умови його «відпуску у вільне плавання» може зрости на 40%. Але політично тариф буде утримувати як діючий Уряд, так і, потенційно, новий після обрання Парламенту.

 

Разом з тим, при піднятті хоча б на 5% вартості електричної енергії кількість субсидіантів у країні зросте щонайменше на 150-200 тис. осіб, що пропорційно населенню всього Тернополя чи Луцька. Уявіть навантаження на бюджет від того, що цілий обласний центр перевести на житлово-комунальні субсидії.

 

Поки що покладання спеціальних обов’язків з компенсації низьких цін для населення Кабінет Міністрів поклав у тариф ДП «НЕК «Укренерго» на передачу електричної енергії. Але казус в тому, що таке рішення призведе до розподілу додаткового навантаження між споживачами, а не виробниками електроенергії, оскільки, виробники електроенергії не сплачують тариф на передачу, цей тариф сплачує, виключно, споживач. За твердженням керівника «Укренерго», та відповідно до розрахунків НКРЕКП, така модель компенсації призведе до зростання цін для промисловості на 42%. За офіційною інформацією НКРЕКП додаткове навантаження на промисловість (а, отже, в кінцевому варіанті і на населення) та бюджет в наслідок реалізації такої моделі компенсації складе 37 млрд грн на рік (що вдвічі перевищує макрофінансову допомогу, яку очікує Україна у 2019).

 

Отже, зростання тарифу для промисловості – неминуче. І це відобразиться, в першу чергу, на зростанні вартості щонайменше на 1/3 «продуктового кошику» (таких електроємних продуктів харчування як хліб, молоко, ковбаса) та вартості послуг комунального електротранспорту, різницю між собівартістю та ціною для пасажира якого муніципалітети не здатні покривати, оскільки бюджети вже сплановані, а нові суттєві надходження не очікуються.

 

Три минулі тижні в Україні спостерігалася аномальна спека, що через збільшення кількості виробництва холоду (промислові генератори холоду, офісні та побутові системи кондиціонування), призвели до суттєвого ризику розбалансування енергосистеми, що врешті решт призвело до «віялових» та непрогнозованих відключень споживачів. Теплогенерація, як основа для балансування енергосистеми, потенційно могла не справитись із поставленою задачею, оскільки поза резервом через відсутність вугілля опинились 7 блоків ТЕС (3 – ДТЕК і 4 – Центренерго, сумарною потужністю 2 857 МВт). За 10 днів спеки на складах запаси вугілля зменшились на 10%. Ситуація ускладнилась через виведення в аварійний ремонт ще 8 блоків ТЕС (6 – Центренерго, 1 – Донбасенерго, 1 – ДТЕК на 2 320 МВт). Погодні умови та введення блоків Зміївської та Трипільської ТЕС дозволили минувати кризу, але це, лише, початок.

Українські ТЕС, як основа для балансування енергосистеми, сьогодні не є взірцем технічного прогресу. Тому, ТЕС країни із року в рік поступово зменшують виробництво електроенергії. Модернізація енергоблоків ТЕС є процесом витратним і довготривалим. Так, наприклад, перехід одного із чотирьох енергоблоків Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» (Харківська область) з вугілля антрацитової групи на газомістке вугілля коштувало 50 млн. доларів США. Це фінансування на даний момент покладено на плечі українських платників податків, оскільки ПАТ таких коштів для інвестування у власний енергодивізіон не має, а європейські фінансові інституції не кредитують проекти, що суперечать останнім енергопакетам ЄС. Тому, прогнозовано, що генерація електричної енергії на ТЕС буде поступово знижуватись. І необхідно знайти альтернативу для маневрування у пікові години навантаження на енергомережу. Краще ситуація виглядає у галузі гідроенергетики.

По-перше, ПАТ «Укргідроенерго» активно кредитується від Європейського Інвестиційного банку на реконструкцію обладнання та турбін, так, лише, у лютому отримано черговий транш кредиту на 22 млн. євро. Так, із збереженням тенденцій розвитку, що закладені сьогодні ПАТ «Укргідроенерго», українські ГЕС можуть зберегти рівень виробництва електроенергії як за рахунок обслуговування установок, так і за рахунок введення в дію нової Канівської гідроакумулюючої електростанції (ГАЕС) і нових агрегатів Ташлицької ГАЕС.

 

Оптимістичніше ситуація, на перший погляд, відбувається у атомній енергетиці. АЕС – це базова генерація, яка є постійною й покликана забезпечити задоволення необхідного мінімуму потреб. Загальна генеруюча потужність української атомної енергетики становить трохи більше 13 ГВт. Це багато, але не достатньо для задоволення всіх потреб держави. Тим більше, що АЕС не в змозі оперативно збільшувати/зменшувати виробництво електроенергії. ДП НАЕК «Енергоатом» позбулася залежності від російського палива, перейшовши на заміну ТВЕЛів від американської Westinghouse. І тут можна було б зберігати спокій, розраховуючи на цей базовий вид електрогенерації, але 12 із 15 діючих енергоблоків, практично, відпрацювали свій ресурс (за даними МАГАТЕ та ДП НАЕК «Енергоатом»), але працюють, згідно із рішенням про продовження терміну експлуатації. Разом з тим, це не панічне явище, оскільки кожен із реакторів має запроектований запас міцності, й потребує капітального ремонту корпусу реактору.

Однак, такі дії не можуть бути безмежними, й за даними МАГАТЕ, першим зупиниться 2-й реактор Південноукраїнської АЕС у 2025 році. На енергосистемі це відобразиться у мінус 1 ГВт генеруючих потужностей. За період 2030-2035 років розпочнеться хвиля зупинки реакторів, і у 2036 році із 13 ГВт генеруючих потужностей, залишиться всього 3 ГВт. І це, - за умови якісного та професійного обслуговування енергоблоків АЕС. Слід зазанчити, що це достатньо складно, оскільки, за даними ДП НАЕК «Енергоатом» енергоблоки українських атомних електростанцій у першому півріччі 2016 аварійно зупинялися 9 раз.

 

Враховуючи факти, наведені, вище, до 2035 року генерація електричної енергії в Україні, за песимістичного сценарію розвитку, скоротиться втричі. І це означає прихід безповоротного енергетичного голоду. Порятунок від якого буде потрапляння до енергетичної залежності від іншої держави. Й, найімовірніше, позбавившись багаторічної газової голки північного сусіда, країна змушена буде отримати новий історичний оберт залежності від енергоресурсів, тепер вже – електричної енергії. За сценарієм найменшого опору розвитку енергетики, необхідно збільшувати генеруючі потужності тепло- та гідроенергетики.

Проте стаханівські темпи тут не спрацюють. По-перше, гідроенергетичний ресурс річок обмежений, однак, економічно ефективний гідроенергетичний потенціал в Україні використаний лише на 60%, тому доступним для освоєння є 4 ГВт (що еквівалентно 4 енергоблоків АЕС). Разом з тим, ця цифра є реалістичною, оскільки, на сьогодні, об’єднані енергомережі України здатні прийняти 5,4 ГВт електроенергії (за даними ДП «НЕК «Укренерго»). По-друге, розвиток ТЕС потребує використання додаткових ресурсів паливних корисних копалин (дефіцитних вугілля чи газу) або екологічно небезпечного мазуту.

Суттєвою перешкодою розвитку теплогенерації є неможливість кредитування будівництва нових генеруючих потужностей за рахунок міжнародних, в першу чергу, європейських, фінансових інституцій (через екологічні обмеження), тому такі проекти або вкладуться у тариф на електричну енергію, як інвестиційна складова, або ж можуть бути реалізовані за рахунок коштів державного бюджету та внутрішніх інвестицій, що є достатньо обмеженим ресурсом і дозволить побудувати не більше 2,3-3 ГВт за найближчі 7-8 років.

За технократичним сценарієм, українська енергетична система повинна збагатитися за рахунок будівництва нових реакторів АЕС. В середньому, спорудження енергоблоку у 1 ГВт коштує 5 млрд. доларів США. Світова практика показує, що зведення одного енергоблоку займе період 10-12 років (це середньосвітові значення). Однак, такий проект є кредитованим із боку країн, що зменшують ядерну залежність, але мають потребу в електричній енергії. Валютна виручка 1 ГВт енергоблоку АЕС від експорту електроенергії до ЄС станоовить до 2 млрд. доларів США. Тому, повернення такого кредиту не перевищує 8-10 років і є вдалою державною інвестицією. Проте, виникають суспільні та екологічні ризики у зоні зведення нових реакторів.

Разом з тим, для відновлення 10 ГВт енергоблоків АЕС необхідна інвестиція у 50 млрд. доларів США, що для української кредитної історії є вкрай «важкою» для отримання міжнародної позики. До того ж є проблема із проектуванням та будівництвом реакторів, у якому значний успіх має РФ, але у геополітичному відношенні є вкрай невигідним партнером. Є розробки та реалізовані проекти у Китаї та Чехії, але виникають ризики експлуатації, американська школа атомної енергетики готова надати Україні проекти із повним циклом зведення, але це збільшить інвестиційний кошторис будівництва, майже удвічі.

Світом активно шириться «зелена» (альтернативна) енергетика, що у ряді країн, наприклад Німеччині, Ісландії, Швеції, Данії витісняє, а в деяких випадках, й заміняє атомну та теплоенергетику. Переваг – дуже багато: від високого рівня екологічної безпеки, до простоти будівництва (особливо сонячних електростанцій) та швидкої окупності.

Приведемо простий розрахунок економічної ефективності альтернативної енергетики. Модернізація одного енергоблоку Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» вартує 50 млн. доларів США, що дозволить підвищити виробництво електричної енергії на 10-15 МВт (проект займе 2 роки). Використовуючи інвестицію у 50 млн. доларів США, за півроку можна звести та підключити до мережі 55-60 МВт потужностей сонячних електростанцій.

Однак, для цього проекту знадобиться 110-115 га земель, що в Україні, при найвищому коефіцієнті розораності площі в Європі, є вкрай важко. Отже, питання просування земельної реформи, введення відкритого та прозорого ринку земель є однією із найважливіших перешкод розвитку альтернативної енергетики.

З іншого боку, перешкоди для розвитку формують відсутності зеленого світла для «дешевих» кредитів з метою розвитку української зеленої енергетики. Слід зазначити, що економічні розрахунки для визначення терміну окупності «зеленої» енергетики робляться на основі продажу енергії державі за «зеленим тарифом», який сьогодні в країні коливається (встановлюється для кожного продавця окремо) від 15 до 19,5 євроцентів за 1 кВт/год. У перерахунку на гривні отримуємо вартість «зеленої» енергії на оптовому ринку приблизно 5 гривень 63 копійки.

Для споживача (з урахуванням вартості транспортування, втрат і надбавки організації-продавця) ціна зростає вже до приблизно 7,5 гривень за кВт/год. Зрозуміло, що кінцеві споживачі не платять таку ціну – компенсація різних тарифів здійснюється за рахунок дешевої енергії від АЕС, де собівартість кВт/год. складає приблизно 42-45 копійок – у 13 разів нижче за «зелений тариф». Якщо АЕС зникають і їхні потужності заміщуються станціями, які працюють на зеленому тарифі, то українці (як побутові споживачі, так і промисловість) змушені будуть платити за електроенергію як мінімум в 5-7 разів дорожче (з огляду на заявлені плани Уряду щодо поступового зменшення зеленого тарифу).

Однак, новели українського законодавства щодо зелених аукціонів для генеруючих потужностей сонячних електростанцій від 1 МВт призведе до суттєвого уповільнення ринку сонячної енергетики та скоротить прихід зовнішніх інвестицій.

 

На 1991 рік, коли Україна отримала у своє розпорядження енергосистему УРСР (з того моменту вона не дуже змінилася) побутове споживання не перевищувало 30% від загальних обсягів. Сьогодні, при збільшенні у рази кількості приладів домашньої побутової техніки, розростання житлового фонду країни на 38%, призвело до поглинання побутовим споживанням до половини загальної виробленої електричної енергії. І тут виникає проблема пікового навантаження на енергомережу, яка виникає у вечірні часи. З одного боку, промислові об’єкти продовжують працювати, збільшується кількість одиниць міського електротранспорту, а у домівках вмикаються прилади нагріву води та теплоносія, освітлення, електроплити та телевізори.

Саме для подолання цих піків збільшується генерація електричної енергії за рахунок спалення більшого об’єму вугілля на українських ТЕС. Слід зазначити, що у такій культурі, точніше її відсутності, енергоспоживання, питання енергонезалежності країни та загрози енергетичного голоду стоїть не тільки перед Урядом, але й перед кожним громадянином. Так, наприклад, якщо замінити по 10 ламп розжарювання у 15 млн. українських домогосподарств на енергозберігаючі, то це дозволить заощаджувати у години пікового навантаження 2200-2500 МВт електроенергії – рівно стільки, скільки генерує Зміївська ТЕС.

А такий проект, із його комплексним фінансуванням, надасть дуже швидкий ефект Разом з цим, Україна має одну із найвищих долю енергоспоживання у 100 доларах ВВП – аж 42, при чому, у Китаї це – 14, а в Німеччині – лише 4. Тому, на рівні із модернізацією енергогенеруючих потужностей Україна повинна стати європейським лідером за тенденціями впровадження енергозберігаючих технологій як у промисловості, так і у побуті, формуючи культуру раціонального використання електричної енергії. А це вже назва цілої урядової програми.