Система торгівлі викидами. Україна та світ

Система торгівлі викидами (СТВ) розташована в Європі й має єдину місію: зменшити викиди для досягнення кліматичних цілей. На СТВ ЄС припадає більшість транзакцій на вуглецевому ринку по всьому світові. За даними Refinitiv, (London Stock Exchange Group), найбільшого у світі постачальника даних та інфраструктури фінансових ринків, попри те, що кількість транзакцій скоротилася більш ніж на 20% порівняно з минулим роком, глобальні угоди склали 865 мільярдів євро, що на 14 відсотків більше, ніж у 2021 році.

Система торгівлі квотами на викиди парникових газів від початку передбачає розподіл лімітів на викиди між забруднювачами. Ключові підприємства-забруднювачі безкоштовно отримують від держави певний ліміт викидів, які вони можуть здійснити за рік – визначену квоту. Один дозвіл дозволяє викинути 1 тонну СО2. Якщо підприємство, приміром, отримало 100 дозволів, це означає, що на рік воно може викинути 100 тонн. Наприкінці року викиди підраховуються і якщо підприємство здійснило їх більше, ніж йому визначили, наприклад 120 тонн, воно повинно докупити додаткові дозволи на аукціонах чи на вторинному ринку, або ж сплатити штраф за надлишкові викиди. Кошти від продажу квот на аукціонах потрапляють у Інноваційний фонд та Фонд модернізації, з яких фінансуються проєкти щодо зменшення викидів.

Наразі система торгівлі квотами активно діє у країнах ЄС, Китаї, США, Великій Британії, Швейцарії, Південній Кореї, Мексиці, Новій Зеландії, Чорногорії. Схожі розробляються також у Колумбії, Туреччині, В’єтнамі, Індонезії та Японії.

В ідеалі, надана підприємству квота мала б покривати лише частину його викидів. Щоб не платити зайві кошти, підприємство має модернізувати виробництво та викидати менше. Для цього воно може звернутися за допомогою до профільних фондів, або реалізовувати проєкти самостійно. Щороку квота мала б додатково урізатися, щоб іще більше стимулювати забруднювачів робити своє виробництво "зеленим". Той же, хто модернізував підприємство успішно та має зайві квоти, може продати ці залишки на вторинному ринку та додатково заробити.

У теорії все виглядає гарно, але на практиці система квот з обмежувача перетворилася на фікцію. Часто ключові забруднювачі отримують значно більше дозволів, ніж здійснюють викидів. А вартість квот для них зовсім не стимулююча.

Яку роль відіграє торгівля викидами у зменшенні зміни клімату?

Торгівля квотами на викиди широко вважається ключовою частиною зусиль зі скорочення антропогенних викидів парникових газів, які спричиняють зміну клімату. Встановлення обмежень ґрунтується на наукових доказах скорочення викидів, необхідних для обмеження кліматичних змін, у тому числі досягнення цілі Паризької угоди щодо утримання підвищення температури значно нижче 2°C у цьому столітті.

Чи негативно впливає торгівля викидами на економіку?
Одне з критичних зауважень полягає в тому, що фірми-учасниці можуть програти компаніям, які знаходяться поза схемою, на які не поширюються правила, чиї витрати нижчі. Проте дослідження виявили, принаймні, у випадку системи торгівлі викидами (СТВ) ЄС дуже мало доказів негативного економічного впливу.

Перехід до кліматично нейтральної економіки є одночасно викликом і можливістю побудувати краще майбутнє для всіх. У цьому процесі відіграватимуть свою роль як суспільство, так і різні сектори економіки: енергетика, промисловість, транспорт, будівництво та реконструкція, землекористування, сектор поводження з відходами, сільське та лісове господарства.

Послідовне впровадження кліматичної політики Європейським Союзом вже призвело до скорочення викидів парникових газів у 2020 році на 27 % порівняно з 2005 роком (рік початку роботи Системи торгівлі викидами в ЄС), за інформацією EuroStat. При цьому економіка ЄС, за даними World Bank, зросла на 23% за 15 років, а ВВП збільшився з 11,9 трлн дол. у 2005 до 15,4 трлн дол. у 2020 році. Зменшення викидів парникових газів в ЄС продовжується та гарантується прийнятим пакетом дій та пропозицій Fit to 55, що передбачає встановлення нових цілей скорочення викидів в рамках ЄЗК. Тепер ЄС хоче скоротити викиди на 55% до 2030 року, порівняно з 1990.

Єврокомісія запропонувала комплексний набір змін до існуючої системи торгівлі викидами ЄС, які мають призвести до загального скорочення викидів у відповідних секторах на 62% до 2030 року порівняно з 2005 роком.

Законодавці погодилися збільшити річний рівень скорочення обмеження на 4,3% на рік з 2024 по 2027 рік і на 4,4% з 2028 по 2030 рік («лінійний» коефіцієнт зниження).

• включення викидів від морського судноплавства до EU ETS. Домовилися про поступове запровадження зобов’язань для судноплавних компаній зі зменшення безкоштовних квот: 40% для верифікованих викидів з 2024 року будуть продаватися через EU ETS, 70% з 2025 року і 100% з 2026 року, тобто з 2026 року всі квоти будуть платні.

• поетапне припинення безкоштовного розподілу квот на викиди для авіації. Скасування безкоштовних дозволів на викиди для авіаційного сектору таким чином: 25% у 2024 році, 50% у 2025 році та 100% з 2026 року будуть продаватися через аукціон. А для секторів, які мають бути охоплені механізмом коригування вуглецю на кордоні (CBAM) поступове припинення безкоштовних квот протягом десятирічного періоду між 2026 і 2035 роками.

• запровадження глобальної схеми компенсації та скорочення викидів вуглекислого газу для міжнародної авіації CORSIA через EU ETS. CORSIA (Carbon Offsetting Scheme for International Aviation) — це глобальна схема компенсації викидів CO2 від міжнародної авіації, прийнята Міжнародною організацією цивільної авіації (ICAO) у 2018 році.

• збільшення фінансування з фонду модернізації за рахунок продажу на аукціоні додаткових 2,5% ліміту квот на викиди та інноваційного фонду, до якого буде додано кошти від продажу додаткових 20 мільйонів квот, які надійдуть від розширення сфери дії EU ETS на море.

• зміцнення резерву стабільності ринку (MSR) шляхом продовження на період після 2023 року підвищеного рівня річних квот (24% від загального обсягу, але не більше 400 мільйонів квот), які будуть направлятися в MSR. MSR(Market Stability Reserve) – резерв, до якого щороку спрямовують певний відсоток квот на викиди, щоб потім вивільняти їх на ринок за потреби.

Метою запровадження CBAM є запобігання тому, щоб скорочення викидів в ЄС були компенсовані збільшенням викидів за межами ЄС (carbon leakage), через переміщення виробництва до інших країн.

CBAM розроблено для функціонування, на перших порах, паралельно із системою торгівлі викидами EU ETS, щоб віддзеркалювати та доповнювати її функціонування щодо імпортних товарів. CBAM поступово замінить безкоштовний розподіл квот у системі торгівлі викидами ЄС. Згідно з попередньою угодою, CBAM почне працювати з жовтня 2023 року. Спочатку спрощений CBAM буде лише збирати дані по відповідним секторам. Далі запрацює повний CBAM – він буде введений поступово, паралельно з поступовим припиненням безкоштовних квот EU ETS, для відповідних секторів, у 2026 році.

Основна зміна стосується цілей, які мають бути досягнуті до 2030 року. Пропозиція збільшує цільовий показник скорочення викидів парникових газів з 29% до 40% порівняно з 2005 роком до 2030 року для секторів, які не охоплені EU ETS, а саме автомобільного та внутрішнього морського транспорту, будівельного сектору, сільського господарства, відходів та малої промисловості. Ці сектори, безпосередньо пов’язані з нашим повсякденним життям, генерують близько 60% викидів парникових газів.

Угода зберігає оновлені національно визначені внески (так звані НВВ2 – визначений кожною країною самостійно, відсоток зменшення викидів парникових газів порівняно з 1990 роком) і коригує спосіб, у який країни-члени можуть використовувати існуючі можливості для досягнення своїх визначених цілей.

Попередня угода дозволяє державам-членам “депозитувати” та “позичати” викиди. Тобто держави можуть використовувати незатребувані в цьому році квоти в майбутніх роках або, у випадку перевищення ліміту, позичати певний відсоток «своїх квот» з наступних років. Угода також дозволяє купувати та продавати квоти на викиди між державами-членами, до 10% їхніх щорічних квот на 2021-2025 роки та до 15% на 2026-2030 роки.

Існує два основних способи встановлення ціни на вуглець. По-перше, уряд може стягувати податок на викиди вуглецю з розподілу, продажу або використання викопного палива залежно від вмісту вуглецю. Такий податок збільшує вартість цих видів палива, а також товарів або послуг, які створені з їх допомогою, та спонукає підприємства та окремі особи переходити на виробництво і споживання продукції з меншим вмістом вуглецю.

Другий підхід — це система квот, яка називається обмеженням і торгівлею (cap-and-trade) або схема торгівлі викидами (ETS). У цій моделі загальні допустимі викиди ПГ в країні чи регіоні встановлюються заздалегідь («обмежені»). Таким чином, створюються дозволи на забруднення в межах бюджету допустимих викидів і розподіляються між компаніями або продаються на аукціоні. Компанії можуть торгувати дозволами між собою, запроваджуючи ринок торгівлі квотами на викиди, який має гарантувати, що скорочення викидів вуглецю буде зроблено найдешевше.

Оскільки мета ціни на викиди вуглецю полягає в створенні цінового стимулу для зниження забруднення, урядам не обов’язково потрібен фактичний дохід, отриманий від ціни на викиди вуглецю (якщо вони прямо не встановлюють ціну на викиди вуглецю як міру збільшення прибутку, як це було випадок в Ісландії та Ірландії під час рецесії, яка почалася в 2008 році). Таким чином, щоб через встановлення ціни на вуглець загальний державний бюджет не збільшувався, уряди можуть забезпечити «повернення» доходу платникам податків. Одним із варіантів такого повернення є так звана модель винагороди та дивідендів, яка полягає в тому, що податкові надходження повністю розподіляються безпосередньо між населенням. Інший варіант – це зменшення податків, які збираються з інших джерел (наприклад, податку на доходи та в сфері здоров’я).

Також, урядом може бути прийняте рішення про використання доходів для вирішення занепокоєння громадян щодо ціноутворення на викиди вуглецю. Різні емпіричні дослідження показують, що коли люди не довіряють достатності ціни на викиди для їх скорочення, вони віддають перевагу використанню отриманого доходу від ціни на викиди для субсидування технологій і досліджень з низьким вмістом вуглецю. Якщо вони переймаються таким впливом (ціноутворення на викиди вуглецю) на домогосподарства з низькими доходами, уряди можуть використати надходження від ціноутворення на викиди вуглецю для зменшення такого навантаження на домогосподарства.

Велика Британія має ціль скоротити викиди вуглецю до нуля до 2050 року з різними проміжними цілями на цьому шляху.

Наразі багато великих британських компаній платять ціну за викиди вуглецю через систему торгівлі викидами ЄС (EU ETS). Ціни на вуглець від EU ETS впали під час економічної рецесії, тому ціновий сигнал, наданий установкам щодо скорочення викидів, був недостатньо сильним. Для енергетичного сектору Великобританії уряд запровадив підтримку цін на вуглець (CPS) для доповнення європейської ціни на вуглець, вимагаючи від виробників електроенергії Великобританії платити мінімальну ціну на вуглець, яка називається нижньою ціною на вуглець (CPF). Мінімальна ціна на викиди вуглецю була запроваджена в 2013 році за ставкою 16 фунтів стерлінгів (18,05 євро) за тонну еквіваленту вуглекислого газу (т CO 2 e) і має бути збільшена до 30 фунтів стерлінгів (33,85 євро) до 2020 року.

Замороження цін і низька ціна торгівлі квотами в рамках системи торгівлі викидами ЄС призвели до того, що ціна на вуглець у Великобританії залишилася нижчою, ніж очікувалося , і не відповідає Паризької угоді та власним цілям Великобританії. Щоб бути більш ефективним, стверджується, що ставку CPS можна змінити, щоб вона стала загальноекономічним податком на вуглець.

В ідеалі має бути єдина ціна на вуглець (PDF) у всьому світі, яка б відображала обґрунтування того, що тонна еквівалента вуглекислого газу завдає однакову кількість шкоди з часом, де б вона не викидалася. Уніфіковане ціноутворення також усуне ризик того, що підприємства-забруднювачі втечуть у так звані «гавані забруднення» – місця, де відсутність екологічного регулювання дозволяє підприємствам продовжувати нестримно забруднювати. У звіті Комісії високого рівня з цін на вуглець (2017) визначено, що відповідна ціна на вуглець у всьому світі повинна становити 40–80 доларів США/т CO2 eкв. до 2020 року та 50–100 доларів США/т CO2 eкв. до 2030 року, щоб відповідати цілям Паризької угоди.

На даний момент ціноутворення на викиди вуглецю далеко не єдине, але все більше країн і регіонів мають або планують запровадити схеми ціноутворення на викиди вуглецю—через обмеження та торгівлю вуглецевими викидами чи податками на вуглець. До них належать Європейський Союз, Австралія, Південна Корея, Південна Африка, частини Китаю та Каліфорнії.

Стратегічні цілі щодо декарбонізації та послідовний підхід до їх досягнення є логічним продовженням євроінтеграційного курсу України. Повоєнна відбудова України повинна базуватись не лише на відновлені зруйнованого, але й з урахуванням кліматичних цілей, зеленого переходу та переходу до сталої економіки.

Україна, як кандидат у члени ЄС, має посилити конкурентоспроможність та енергетичну незалежність, а також зробити свій внесок до глобальної боротьби зі зміною клімату та сприяти виконанню кліматичних зобов’язань.

За оцінками вчених, у наступні 10 років усі країни світу мають закласти основи для трансформації різних секторів економіки, аби зменшити викиди в атмосферу. І Україна, як частина світової спільноти, теж є активним учасником боротьби з глобальним викликом.

Ще у липні 2021 року Уряд України схвалив Оновлений національний визначений внесок України до Паризької Угоди (НВВ2). У документі закладена ціль – до 2030 року скоротити викиди парникових газів до рівня 35% порівняно з 1990 роком.

Обсяг викидів СО2 в Україні за останнє десятиліття скоротився на 44,8% з 2006 року. У 2006 році їхня кількість становила 321,3 млн. т СО2., а вже у 2020 році – 177,4 млн. т СО2.

До слова, починаючи з 1 січня 2022 року в Україні ставка податку на викиди вуглецю зросла з 10 грн (0,3 дол. США)/тCO2e до 30 грн (1 дол. США)/тCO2e. Ця ставка, навіть після її збільшення досі залишиться найнижчою в Європі (за виключенням Польщі) порівняно з іншими країнами. До прикладу, у Швеції ставка є найвищою і становить $137/т СО2, в Швейцарії — $101/т СО2, Фінляндії — $62/т СО2, Норвегії — $69/т СО2, Франції — $52/т СО2, Нідерландах — $35/т СО2, Португалії — $28/т СО2, в Україні ж, відповідно, — $1,1/т СО2.

Причини скорочення обсягу викидів СО2 в Україні різні: скорочення виробництва в енергоємних секторах економіки (через російську агресію проти України), зростання капітальних інвестицій у секторах металургії та енергетики у довоєнні роки.

«Подальше зниження викидів залишається актуальним та необхідним, зважаючи на виклики, які постають перед українським бізнесом після введення прикордонного вуглецевого коригування (CBAM, Carbon Border Adjustment Mechanism) на імпорт вуглецевмісної продукції з третіх країн після 2026 року», – зазначає директор Компанії «Центр ЛТД» Олег Бота.

Механізм прикордонного вуглецевого коригування (CBAM) – це інструмент екологічної політики Європейського союзу, покликаний збалансувати витрати на викиди вуглецю щодо імпортованої продукції до ЄС з витратами, які були б понесені підприємствами, що працюють в межах Євросоюзу.

Механізм CBAM сприятиме запобіганню витоку вуглецю за межі ЄС, а також заохочуватиме виробників із країн нерезидентів використовувати технології, які є більш ефективними для зменшення викидів парникових газів. З цієї причини очікується, що CBAM ефективно підтримуватиме скорочення викидів парникових газів у світі.

Попри виклики війни на національному рівні впроваджуються деякі ініціативи, які покликані допомогти Україні досягти поставлених цілей. У 2023 році був створений Державний фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації. Фонд частково наповнюватиметься за рахунок податку на викиди СО2, який передусім сплачується великими промисловими підприємствами. До створення цього фонду податок на викиди діоксиду вуглецю спрямовувався до загального фонду бюджету, без цільового використання.

Наразі податок на викиди СО2 становить 30 грн. за тону, й така ставка є однією з найнижчих в Європі. Однак цей податок не може бути основним джерелом фінансування Фонду декарбонізації, тому, за офіційними даними, для його наповнення планується залучати міжнародні кредити і гранти. Акумульовані Фондом кошти, окрім іншого, будуть спрямовані на розвиток відновлюваних джерел енергії, альтернативних видів палива і заходи скорочення викидів парникових газів. Фонд запрацює 1 січня 2024 року, а розпорядником коштів буде фонд Держенергоефективності.

Станом на липень 2023 року, в Україні не існує ефективної системи моніторингу парникових газів. Попри те, що 1 січня 2021 року було введено в дію Закон України № 377-IX “Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів” (МЗВ). Аби запустити ефективну Системи торгівлі квот на викиди (СТВ), важливо мати дієвий моніторинг, для формування реальної картини. Цим законом проводиться гармонізація законодавства України зі стандартами права ЄС та впроваджуються положення «Директиви про встановлення схеми торгівлі дозволами на викиди» № 2003/87/ЄС.

Через війну закон не запрацював на повну, й, за даними Міндовкілля, станом на травень 2023 року в Єдиному реєстрі МЗВ зареєстровано лише 482 установки. Це приблизно 27% установок, з яких здійснюються викиди парникових газів. А за результатами моніторингу викидів ПГ на зареєстрованих установках, прийнято 109 звітів. Тобто наразі відзвітували тільки 6% операторів установок від загальної кількості, що здійснюють викиди.

Іншим важливим важелем регулювання у цій сфері є законопроект 6004-Д “Про забезпечення конституційних прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля”, що був ухвалений у першому читанні у Верховній Раді 29 травня 2023 року. Він, зокрема, встановлює обмеження на викиди забруднюючих речовин та діоксиду вуглецю і пропонує операторам промислових установок шляхи зменшення викидів на основі застосування найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ) згідно з «Директивою 2010/75/ЄС про промислові викиди».

Створення дієвої системи торгівлі викидами – це складний процес, який потребує ретельної розробки. Це займе кілька років – і це нормально. Розробка СТВ в Україні вже ведеться.

Перший необхідний крок – це збір даних, зокрема про викиди. І в нас уже є для цього база – закон про моніторинг, звітність та верифікацію викидів парникових газів, за яким підприємства мають відстежувати свої викиди та подавати звіти про них. Перші такі звіти планувалося отримати вже у 2022 році, однак через повномасштабну війну їх подання стало необов’язковим. Тож перших даних майже немає і навряд буде до завершення війни – звітування стане обов’язковим лише через три місяці після зняття воєнного стану.

Наступні кроки – визначити основні елементи СТВ: визначити охоплення, ліміт та підхід до розподілу квот – для цього вже навіть є необхідні інструменти і бракує лише верифікованих даних. Також залишається невизначеність конфігурації повоєнної економіки, тож встановити верхній ліміт в умовах повномасштабної війни неможливо. Далі знадобиться розробити законодавчу базу та впровадити систему обігу квот.

Європейський досвід є вирішальним у розбудові СТВ в Україні, оскільки Україна прагне приєднатися до Європейського Союзу. Підприємства-учасники ЄТС повинні перераховувати на спеціальний рахунок кількість квот, яка повністю покриває їхні викиди CO2 за звітний рік. Деякі надбавки можуть надаватися компаніям безкоштовно, якщо це передбачено чинними правилами. Решту квот необхідно купувати на первинному або вторинному ринку. На первинному ринку дозволи можна отримати через аукціони, які проводяться від імені держави. На вторинному ринку компанії можуть отримувати квоти від інших підприємств, наприклад, якщо вони мають надлишок квот. Угоди на первинному та вторинному ринках точно визначають ціну CO2, яка, на відміну від податку на викиди вуглецю, не є фіксованою і визначається суто ринком.

СТВ – це окремий регульований ринок. Його створення потребує вирішення багатьох неординарних завдань. Форсування запуску СТВ збільшує ризики майбутніх перекосів у роботі цієї системи, внаслідок чого може виявитися, що вона не виконує свої функції, шкодить економіці або не визнається з боку європейських партнерів. Тому побудова української СТВ – це довготривалий поетапний процес, який має спиратися на дорожню карту гармонізації української СТВ з EU ETS. Лише за такої умови ми можемо сконструювати таку СТВ, яка дійсно спрятиме європейській інтеграції України та досягненню наших кліматичних цілей.

Європейська система торгівлі дозволами на викиди(EU-ETS) – перша в світі міжнародна система торгівлі квотами на викиди двоокису вуглецю. Вона охоплює 30 країн (окрім 27 країн ЄС ще Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію) та близько 12 тис. підприємств (приблизно 40% викидів парникових газів у ЄС).

EU-ETS поширюється на чотири сектори: енергетику (теплові електростанції з потужністю понад 20 МВт, нафтопереробні підприємства та коксові печі); виробництво та обробку чорних металів; видобувну промисловість (зокрема, виробництво цементу, цегли, скла та кераміки); целюлозно-паперову промисловість.

Спершу Єврокомісія розподіляє можливі викиди між країнами на майбутній рік, а вже потім країни ділять ліміти між підприємствами-забруднювачами.

Деякі з країн ЄС мають також свої національні системи торгівлі квотами. До прикладу Австрія поза механізмом EU-ETS розподіляє квоти на викиди від видобутку викопного палива, а Німеччина – на використання пального для опалення і транспорту.

Викиди ключових підприємств-забруднювачів у ЄС – просто колосальні. Для прикладу, найбільша у світі хімічна компанія, німецька BASF, виробила 20,2 млн тонн еквівалента CO2 у 2021 році.

Щодо вартості квот, то на початку 2021 року вони оцінювалися в трохи більше, ніж 38 євро за тонну вуглецю. А вже у 2022 році досягли рекордних значень у понад 90 євро за метричну тонну CO2. Найвища ціна на викиди вуглецю поки була зафіксована 21 лютого 2023 року на рівні 100,34 євро. Штрафи за перевищення викидів, до слова, теж не малі – 100 євро за тонну.

Але тут важливо розуміти, що вартість квот навіть в 38 євро за тонну, далеко не означає, що підприємство, яке викинуло 20 млн тонн вуглецю, заплатить 760 млн євро. Воно може не заплатити нічого та навіть заробити додаткові гроші, якщо визначена йому допустима квота викидів більша за його об’єм забруднення. На практиці так стається досить часто.

Після запровадження системи торгівлі квотами у ЄС перші 15 років (до 2020-го) тривав перехідний період, у який на підприємства майже не було фіскального навантаження. GMK Center проаналізував ефективність європейської системи квот на викиди на прикладі виробників сталі та з’ясував, що у 2020-му році з 22 найбільших заводів-виробників сталі у ЄС 18 мали надлишкові квоти.

До прикладу, у ArcelorMittal Krakow (Польща) квоти покривали 799% його викидів. У ArcelorMittal Dobrowa Gornica (Польща) – 383%, Thyssenkrupp Duisburg (Німеччина) – 217%, ISD Dunaferr (Угорщина) ­– 204%.

Як наслідок, ці компанії не лише могли нічого не платити за свої викиди, а ще й заробити десятки чи й сотні мільйонів євро, продавши зайві квоти. До прикладу, у випадку Thyssenkrupp Duisburg компанія могла б отримати 257 млн євро за свої надлишкові дозволи.

З 2021-го пільговий період почав дещо згортатися, але не радикально. За новими правилами безкоштовні квоти не можуть перевищувати обсяг фактичних викидів більш ніж на 15%. Але на практиці це означає, що значна частина компаній можуть продовжити нічого не платити за викиди. Повністю відмовитися від безкоштовних квот у ЄС планують лише до 2034 року.

Система торгівлі квотами не надто стимулююча для забруднювачів не лише у ЄС. В інших країнах ситуація схожа.

Торгівля квотами у Китаї
Національна система торгівлі квотами на викиди Китаю почала діяти лише у 2021 році, але наразі охоплює найбільше у світі викидів CO2: понад 4 мільярди тонн.

При цьому, китайська ETS поширюється лише на енергетичний сектор цієї країни та регулює діяльність понад 2000 компаній, зокрема комбіноване виробництво тепла та електроенергії, а також власних електростанцій в інших секторах.

Квоти розподіляються лише безкоштовно. Якщо ж компанія хоче докупити додаткові квоти, то на вторинному ринку їх ціна ще більш "демократична", ніж у Південній Кореї­ – всього 55,30 китайських юанів ($8,20) за метричну тонну викидів.

Чи діє система торгівлі квотами на викиди у США
У США відсутня єдина централізована система торгівлі квотами на викиди. Кожен штат самостійно ухвалює рішення про її запровадження та встановлює правила.

Першим у 2018 році таку систему запровадив штат Масачусетс. Швидше за все, у них вийшло створити найбільш ефективну систему торгівлі квотами у світі, адже 100% цих квот розподіляють на аукціонах. Жодних безкоштовних дозволів. Щоправда, у цьому штаті обмежують викиди лише від електрогенераторів, а їхня середня вартість варіюється від $9,75 на аукціоні за грудень 2021-го, до $0,5 на березневому аукціоні 2022-го. Зважаючи на це, навряд чи система має суттєвий вплив на загальну кількість викидів штату.

З 2021 року торгівля квотами запрацювала і у Каліфорнії. У цьому штаті система більш схожа до традиційної ETS та охоплює сфери транспорту, будівництва, промисловості та енергетики. Квоти видаються як безкоштовно, так і продаються на аукціонах. У 2022-му схожу до каліфорнійської систему запровадили в Орегоні, в 2023-му – у штаті Вашингтон.

https://clearenergy.ua/yaku-rol-vidigraye-torgivlya-vykydamy-u-zmenshenni-zminy-klimatu/
https://ecoaction.org.ua/dekarbonizatsia-ekonomiky-ua.html
https://ecoaction.org.ua/
https://ecopolitic.com.ua/ua/news/rinok-so2-yak-pracjuie-sistema-torgivli-kvotami-na-vikidi-parnikovih-gaziv/