Українська традиційна енергетика: 07-13.12.2020

Лідер вітчизняного енергетичного машинобудування - харківське АТ «Турбоатом» вже виготовило основну частину турбоустановки для енергоблока №3 (ВВЕР-1000) Хмельницької АЕС, триває підготовка до виготовлення допоміжного тепломеханічного обладнання машзалу енергоблоку.

Перший заступник генерального директора - директор з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроєктінжиніринг» (АПІ) НАЕК «Енергоатом» Юрій Черепанов зазначив, що за результатами робочої наради з фахівцями Турбоатома, визначені обсяги подальшого виготовлення та постачання тепломеханічного обладнання для добудови енергоблоків ХАЕС. «Зі свого боку Турбоатом готовий виступити комплектним постачальником турбінної установки, генераторів, систем контролю і регулювання турбіни та допоміжного обладнання машзалів для енергоблоків №3 та №4 ХАЕС», - уточнив Юрій Черепанов.

Під час наради також було обговорено питання локалізації виробництва обладнання для машзалів третього та четвертого блоків ХАЕС з урахуванням можливостей українських підприємств.

Представники Турбоатома поінформували фахівців АПІ про проведення перемовин із потенційним постачальникам генераторів для будівництва  блоків, серед яких українське ДП «Електроважмаш», а також провідні закордонні виробники відповідного обладнання. Зокрема, компанії General Electric Power, Mitsubishi, Toshiba, Siemens, Doosan та Dongfang Electric.

Юрій Черепанов підкреслив, що турбоустановки К-1100-5.9/25, які Турбоатом виготовить для третього та четвертого енергоблоків ХАЕС, у комплексі з використанням модернізованого тепломеханічного обладнання дозволять надалі підвищити потужність енергоблоків до 110% встановленої потужності.

Представник АПІ окремо наголосив, що усе обладнання для енергоблоків №3 та №4 ХАЕС виготовлятиметься з урахуванням найновіших національних і світових вимог до безпеки експлуатації атомних електростанцій. «На енергоблоках, ще на етапах проектування та будівництва будуть впроваджені усі ті заходи, які передбачені Комплексною (зведеною) програмою підвищення безпеки енергоблоків атомних електростанцій України (КЗПБ). Тобто, ті модернізації та оновлення обладнання, які виконувались на діючих енергоблоках українських АЕС з метою підвищення їхньої безпеки та ефективності протягом останніх 10 років окремими етапами, будуть від початку впроваджені на третьому та четвертому енергоблоках ХАЕС. Зокрема, буде значно покращено ефективність та надійність обладнання другого контуру енергоблоків, у тому числі і завдяки встановленню розроблених Турбоатомом конденсаторів «блочно-модульного» виконання типу К-38080 з трубними системами із корозійно-стійкого матеріалу», - уточнив Юрій Черепанов.

Він також зазначив, що третій та четвертий блоки ХАЕС також матимуть можливість працювати у режимі регулювання потужності, що вкрай важливо для добового регулювання потужності об'єднаної енергосистеми України.

Нагадаємо, що у серпні 2020 року т. в. о. президента НАЕК «Енергоатом» Петро Котін разом із прем’єр-міністром України Денисом Шмигалем відвідав АТ «Турбоатом», де ознайомився зі станом обладнання, яке виробляється для добудови енергоблоків №3 та №4 Хмельницької атомної станції.

http://www.energoatom.com.ua/ua/press_centr-19/novini_kompanii-20/p/turboatom_vze_vigotoviv_osnovnu_castinu_turboustanovki_dla_energobloka_no3_haes-46455

Член Наглядової ради польської компанії Polenergia, а також правління консорціуму Ukraine Power Bridge Company Гжегош Станіславскі наполягає: проєкт «Енергетичний міст «Україна – Європейський Союз» потрібно найактивнішим чином втілювати в життя. Адже він має геополітичне значення не тільки для Енергоатома і держави Україна, а передусім для країн Європи, які вимушені боротися за власну енергетичну незалежність. Енергоміст же – це гарантія стабільного постачання до країн ЄС доступної та «зеленої», тобто безвуглецевої, електроенергії.

На цьому пан Станіславскі наголосив під час наради, що пройшла 30 листопада у центральному офісі НАЕК «Енергоатом». На думку члена Наглядової ради компанії Polenergia, українську електроенергію потрібно поставляти до європейських країн. Це можна робити, наприклад, через Польщу як транзитну зону до країн Балтії. Таким чином Енергоатом сприятиме посиленню їхньої енергетичної безпеки. «Важливо, щоб Україна, яка має 55 тис мВт потужності, могла стати серцем енергетичного хабу Центральної та Східної Європи», – наголосив Гжегош Станіславскі.

Очільник Енергоатома Петро Котін підкреслив: Компанія зацікавлена у реалізації проєкту «Енергоміст», незважаючи на всі перешкоди, що виникали на його шляху за останні роки. «Ми зі свого боку робимо все можливе для втілення проєкту, – запевнив він. – Наразі для Енергоатома найголовнішим залишається отримання можливості укладання угоди на постачання до країн ЄС безвуглецевої електроенергії, виробленої українськими атомними станціями. Ми неодноразово наголошували: будь-які припущення про те, що проєкт може зашкодити інтеграції Об’єднаної енергосистеми України з ENTSO-E, є безпідставними». За словами очільника НАЕК, Енергоміст від початку замислювався як один з кроків на шляху до синхронізації вітчизняної ОЕС з європейською енергосистемою, але в жодному разі не як альтернатива цьому процесу.

Одним із найоптимальніших шляхів реалізації проєкту, наголошує Петро Котін,  наразі є постачання електроенергії з енергоблоку №2 Хмельницької АЕС транзитом через енергосистему Польщі до європейських країн. І додає: «Нам разом потрібно відпрацювати цей напрям, проаналізувати прогнозні потреби в електроенергії та налагодити робочі контакти з європейськими операторами енергосистеми».

Віцепрезидент Компанії Герман Галущенко окремо наголосив на стратегічному значенні Енергомосту для України: «Так, ми мали дисонанс із позицією Міністерства енергетики, яке вело розмови про його фактичне згортання, але ми завжди керувалися розумінням того, що Енергоміст – це не просто проєкт Енергоатома. Це – загальнодержавний проєкт, який забезпечить Україні роль потужного гравця на європейському енергетичному ринку».

«Сьогодні ми маємо об’єднати зусилля, щоб переконливо довести: від реалізації проєкту «Енергоміст» виграють усі його учасники», – підкреслив Герман Галущенко. І додав, що актуалізувати проєкт допоможе новий погляд на нього як на такий, що сприятиме переходу до водневої енергетики у країнах Європи. Адже чиста, безвуглецева електроенергія, яка постачатиметься до країн ЄС з українських атомних станцій, може бути використана для генерації водню – енергоносія майбутнього.

https://www.energoatom.com.ua/ua/press_centr-19/novini_kompanii-20/p/clen_nagladovoi_radi_polenergia_proekt_energomist_mae_geopoliticne_znacenna_nasampered_dla_evropi-46458

 

 

1 грудня 2020 року тимчасовим виконувачем обов’язків директора відокремленого підрозділу «Енергоатом-Трейдинг» державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» призначено Хартмута Якоба, який водночас залишається і віцепрезидентом Компанії.

Хартмут Якоб професійно компетентний у фінансово-інвестиційній галузі та має винятковий управлінський досвід. Кваліфікацію магістра з міжнародної економіки й фінансів він здобув в Університеті Джонса Гопкінса (США), диплом магістра політології отримав у Вільному Університеті Берліна, а стажування проходив у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку.

За плечима пана Хартмута робота у Всесвітньому банку та провідних інвестиційних інституціях Європи. Він керував енергетичними дослідженнями в Лондонському офісі Австрійського інвестиційного банку Creditanstalt, очолював правління інвестиційної компанії Renaissance Capital Ukraine, має успішний досвід співпраці з Оксфордським інститутом енергетичних досліджень.

Значний досвід Хартмута Якоба безперечно допоможе посилити позиції НАЕК «Енергоатом» на ринку електричної енергії та зробити більш ефективною стратегію її продажів.

https://www.atom.gov.ua/ua/press_centr-19/novini_kompanii-20/p/naek_energoatom_viceprezident_hartmut_akob_posilit_energoatom_trejding_ocolivsi_jogo-46460

 

 

Місто Кремінна та сусідні населені пункти часто називають «легенями Луганщини» — там багато лісів. І цьогорічні пожежі їх не зачепили. Натомість ще 20 років тому це було шахтарське місто. Саме про шахтарське минуле Кремінної та про постшахтарське сьогодення — у матеріалі Валентини Троян.

«Заліз у лаву. Ось метр. І відчуття таке: а раптом воно мене прихлопне. І мене не буде. А потім думаю — всі ж працюють, а я що, не можу?. І переборов себе. Кілька разів дивився смерті в очі. Це чесно кажу. Шахтарі — це взагалі-то дуже сміливі люди. Чому? Сильні духом. Не кожна людина може туди опуститися і працювати. Не кожен», — так згадує початок своєї кар’єри кремінчанин Володимир Нескородьєв.

У шахті він працював маркшейдером. Пам’ятає, як у місті було ще чотири шахти — Східна, Західна, №18 та № 1. Потім шахти об’єднували або закривали. Зрештою, залишилася одна шахта — «Кремінна». Але у 2001-му і вона припинила існування.

Взагалі то розвідка кремінського вугільного родовища розпочалася у період з 1903 по 1905 роки. А, вугілля, видобуте тут, відправляли до Німеччини, каже Володимир:

«Чому до Німеччини? Німеччина отримала це вугілля, бо там були корисні копалини, які були потрібні для військової промисловості. Тому Німеччина купувала. Так, війна йшла, а ми вугілля ще до Німеччини відправляли, а потім оговтались — що ж ми робимо!»

Володимир зауважує — вугілля на шахті №1 мало низьку зольність, це, за його словами, — гарний показник:

«Як папір спалите — попіл залишається. Ось після цього вугілля залишався такий попіл».

На шахті Кремінна, яка залишилася після всіх реорганізацій, працювало 2,5 тисячі людей. Інколи доходило до трьох тисяч. Вона входить до «Лисичанськвугілля». У 90-ті на шахті не вистачало обладнання і, згадує Володимир, підприємство почало підтоплювати.

«Не три градуси зробив, а 15. Уся вода пішла у завод і лава поїхала. Але, мабуть, цього не треба було робити. Я її розкроїв і вона мала ще працювати сто років», — розповідає Володимир Нескородьєв.

Чоловік додає — попри те, що запаси вугілля є, навряд чи його видобування вдасться запустити. Від шахт залишилися тільки терикони, дуже нечисленні будівлі та спогади містян. Майже всі наземні приміщення знесли. Теоретично їх можна було законсервувати і залишити, доки не з’явиться новий господар. Але у проєкті закриття шахт передбачаються кошти на ліквідацію поверхневого комплексу. За словами Володимира Нескородьєва, запаси вугілля у Кремінній — до 40 мільйонів тонн:

«На нашій шахті будівлі звели у 1953 році. Їх не могли зруйнувати. Били-били… Кран підіймає металеві шари, б’є, а стіна стоїть. А будинки, зведені у 70-му році, вдарили і розсипалось як доміно».

Після закриття шахтарям пропонували нові робочі місця. Наприклад, водіями автобусів у місцевому автопарку. Але це 10 робочих місць. Ще двом сотням запропонували влаштуватись на молокозавод. А решті — довелось вирішувати проблему з працевлаштуванням самотужки.

Створити робочі місця намагається переселенець зі Стаханова Володимир Жулинський. Він привозить людей на терикон шахти «Кремінна», площа якого близько двох гектарів і у породному відвалі якого до 10% вугілля. За технологією, вугілля відділяють від гірничої маси та залишається чиста глина.

«За проєктом, ми тут же маємо складати й глину. Висотою до 10 метрів із напрямом схилу 5-7 градусів у південну сторону. У нас вийде майданчик висотою 10-15 метрів і з напрямом 5-6 градусів у південну сторону. На схилах висаджуються чагарники, а на поверхні колишнього породного відвалу, а тепер на фундаменті для розміщення сонячних електростанцій отримуємо такий об’єкт у хорошій екологічній зоні», — каже Володимир Жулинський.

Він зауважує: на це надихнув досвід Польщі та Німеччини. Втілити ж задуми заважають кілька факторів. Найголовніший — нестача техніки. Та, що потрібна, залишилася в окупованому Стаханові. Він планував, що на підприємстві працюватиме до 80 людей:

«На сьогодні, «Лисичанськвугілля», «Добропіллявугілля» — багато питань. Шахти стоять, робочі страйкують. У нас тут ті ж самі спеціальності — ті ж машиністи. Ті ж фахівці, що працюють у шахті, ті ж самі електрослюсарі, те ж гірниче обладнання, таке ж гірниче підприємство, тільки на поверхні. І люди з шахт, що закрилися, які не встигли вийти на пенсію, можуть працювати на таких підприємствах 6-8 років».

Різні організації допомагають переселенцям у цьому регіоні мікрогрантами, але Володимиру потрібен кредит. І не мікро. Отримати його він не може. Це друга перешкода.

«Із кредитуванням у цьому регіоні важко. Одна з умов — прибутковість нового підприємства. Прибутковими ми були до війни. А сьогодні прибутковість підприємства, якщо воно будується (а ви бачите, що сюди вкладені кошти сьогодні). Ми спочатку взяли гроші (ті, що змогли), вклалися, а на прибутковість ще потрібно вийти», — додає Жулинський.

Схожий проєкт перед війною Володимир Жулинський втілив у Стаханові. Каже, не відмовиться і від своєї мети у Кремінній, навіть, якщо знадобиться час.

https://hromadske.radio/publications/vuhillia-prodavaly-do-nimechchyny-spohady-pro-shakhtars-ku-kreminnu

 

 

На Запорізькій АЕС активно ведуться роботи на воднево-кисневій станції №2, яка до кінця поточного року буде здана у дослідну експлуатацію.

 Нова воднево-киснева станція створюється для виробництва водню та його накопичення. Водень транспортуватиметься через магістральні трубопроводи на всі енергоблоки ЗАЕС для охолодження генераторів. Введення в роботу нової воднево-кисневої станції збільшить надійність схеми постачання водню на енергоблоки станції.

Комплекс готовий майже на 70 відсотків, зазначив виконавець робіт управління будівництва Запорізької АЕС Дмитро Веремейчик. Окрім будівельників, тут працюють підрядники, які виконують наладку нового обладнання. Все детально вивіряють, щоб в подальшому устаткування працювало надійно та безпечно.

https://www.npp.zp.ua/uk/node/3194